К. сис-ма – совокупність фін. посередників гр. ринку та сам гр. ринок, тобто фін. посередництво. Гр. ринок за хар-ром зв’язку між кредиторами та позичальниками поділяється на сектор прямого та непрямого фінансування. Саме у секторі непрямого фін-ня з’являється третій ек. суб’єкт. Вони називаються фін. посередниками, а їх дія-ть з акумуляції вільного гр. капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників наз. фінансовим посередництвом. Вони базуються на одному фін. ринку з одним суб’єктом – вільними гр. коштами. Основні фін посередники – банки та небанківські фін-кред. установи. Загальне для них: 1) всі фін посередники працюють в секторі непрямого фін-ня, 2) вони акумулюють гр. кошти та розміщають їх в доходні активи від свого ім’я. При цьому вони створюють власні зобов’язання та вимоги. Банк, як позичальник створює свої зобов’язання перед вкладниками. 3) прибуток фін. посередн. формується, як різниця між доходами від розміщення акумулюючих гр. коштів та витратами, які пов’язані з їх залученням. Відмінність: 1) банки не тільки акумулюють тимчасово вільні кошти, а й самі створюють гр. в процесі депозитно-кредитн. дія-ті. А установи – тільки акумулюють. 2) банки здійснюють розрах-кас. обслуговування всіх інших фін-кредитн. посередників, тому можуть використовувати їх вільні гр. Класифікація груп: 1) Банки – від цільового призначення: центральні та комерційні. Небанківські – 2 критерії: 1) хар-р залучення вільних коштів: на договірній основі (страхування, ПФ); емісія та розміщення власних ЦП (інвестиційні компанії розміщують свої ЦП). 2) хар-р наданих послуг: страх Ко, ПФ, К. товарищества, лізингові Ко, інвестиційні Ко. Економічне призначення посередників: забезпечення суб’єктів гр. ринку максимально сприятливими умовами для їх успішного функціонування, на підвищення ефективності їх дія-ті. Переваги: 1) оперативне розміщення вільних коштів в доходні активи для кредиторів, мобілізування додаткових коштів для вир-ва та повернення їх для позичальника. 2) скорочення витрат суб’єктів на формування вільних коштів, розміщення їх та запозичення податкових. 3) послаблення фін. ризиків для суб’єктів, вона перекладається на посередників збільшення дохідності позичкового капіталу, скорочення витрат на фін. операції. 4) надання додаткових послуг посередниками, як страхування, пенсійне забезпечення, права власності. Посередники позитивно впливають на кругообіг капіталу в призначені Радою, 7- Президентом Укр на 7 років) . Вона розробляє основні засади гр-кредитн політики та контроль за ними, її методи та інструменти, дохід та витрати банку. 2) Правління НБУ – реалізація монетарної політики, організація дія-ті банку, склад формується Головою НБУ при затвердженні Ради НБУ. Голова визначається ВР на 5 років. Голова Ради обирається на 3 роки. Принципи НБУ: 1) незалежність банку – органи виконавч. та держ. влади не мають право втручатися. 2) контроль парламенту та президента за дія-тю банку 3) економічна самостійність – видатки за рах. власних доходів 4) централізація сис-м – реалізація єдиної держ. монетарної політики в усім регіоні. 5) єдність сис-ми – спільність цілей та завдань. 6) Вертикальна структура управління банком – посади за наказами управлінь НБУ. Функції: 1) емісійний центр – організація і регулювання гр. обігу, прогнозує його, зберігання гр. та інкасація. 1992 – гр. реформа укр. крб., емісія грн. 2) визначає дизайн, номінал, сис-му захисту, ознаки 3) забезпечує комбанки готівкою, розрах і кредитне обслуговування. 4) банк банків – СЕП при міжбанк розрах. З 1994 – кредитні аукціони, 1996 – ломбардне кредитування комбанків під облігації внутрішньої держ. позики. 1997 – рефінансування через ЦП на управління ліквідністю гр. ринку та кредитування уряду для вирішення бюджетних проблем. 5) банк. регулювання та нагляд через службу банк. нагляду у складі центрального апарату. 6) кредитування та розрах-касове обслуговування уряду, 7) платіжний агент уряду стосовно зовнішнього боргу – розпорядник кредитів від МВФ, складає платіжн. баланс та звітність про борг України. 8) провідник монетарної політики – управління гр. обігом, забезпечування ек. та фін стабільності нац валюти. 1994 – НБУ встановив офіційну % ставку, розмір обов’язкового резервування. 1999 – скасування валютн. обмежень, отримання кредитів від МВФ. Політика НБУ повинна бути направленою на: 1) внутрішня та зовнішня стабільність грн. 2) стійкість банк. с-ми 3) стимулювання кредитно-інвестиційної дія-ті комбанків.
How to Stop Missing Deadlines? Follow our Facebook Page and Twitter
!-Jobs, internships, scholarships, Conferences, Trainings are published every day!